Skip links

Все про професію журналіст

М

Момент вибору професії – чи не найважливіший у житті кожної людини. І спецпроєкт «Хочу стати», який The Point реалізує разом з Освітньою платформою для дітей і підлітків Shamrock та платформою розвитку кар’єри Career Hub, має на меті допомогти всім, хто ще вагається з вибором майбутньої роботи або ж планує змінити свою спеціальність.

Новою героїнею рубрики стала Ірина Григор’єва – тележурналістка, керівниця прес-центру в НТУ «Дніпровська Політехніка». Ірина розповіла, як знайшла себе у професії та як поєднувала її з потрійним материнством, про відсутність графіка роботи, важливість об’єктивності для журналіста та цінність фідбеку. Вона також відзначила школу, яку потрібно пройти спеціалісту-початківцю, та чітко розмежувала поняття «блогер» та «журналіст».

Ірина Григор’єва

– Ірино, розкажіть, хто такий – хороший журналіст? 

– Це про небайдужість до всього, що відбувається, до світу і людей. Тяга докопатися до суті, інформувати інших. Гнучкість і вміння сприймати нову для вашого світогляду інформацію. Скрупульозність під час збору інформації та її перевірки. Вміння планувати свій час, адже тут часто кожна хвилина надзвичайно важлива. Постійний моніторинг новин. Стресостійкість. Вміння бути над ситуацією, не залучатися емоційно, адже це заважає об’єктивному сприйняттю.

Це людина, яка не створює собі готової картинки події, поки не дізнається про всі факти. Це важливо, бо якщо ви почали збирати інформацію, маючи в голові таку картинку, ви будете добирати тільки ті пояснення і факти, які гармоніюють з нею. Це вміння говорити про складне простими словами.

Журналіст має розуміти, що це не лише робота, а й величезна відповідальність, місія. Адже без цінностей – це ремесло, де все одно, що видавати і як це вплине на долю глядачів, героїв сюжету та країни.

– Яким був ваш шлях у професію і що ви цінуєте у цій роботі?

– Я – філолог, спочатку працювала в школі педагогом-організатором. Хороша робота, яка навчила мене контактувати з дуже різними дітьми і батьками, і головне – в будь-яких обставинах залишатися собою. Випадково потрапила на телеканал – за оголошенням, що там потрібні редактори. Після співбесіди виявилось, що це повноцінна робота журналіста в новинній редакції. Потім працювала ведучою новин, робила різні проєкти на місцевих каналах, була випусковою, головною редакторкою. Зараз очолюю прес-службу у найстарішому виші міста.

– Наскільки зараз складно стати журналістом, якщо немає профільної освіти?

– Я постійно натикаюся на статті, де шеф-редактори різних каналів чи видань кажуть, що  профільна освіта не має сенсу. Головне, щоб людина вміла працювати з інформацією і добувати її, а виписатися можна за кілька місяців, якщо є хист. Тож хай вас не бентежить непрофільна освіта, а от ваша спеціалізація може знадобитися – інженер добре розбереться, що не так на проблемному будівництві, гідрогеолог – чому підтоплює район, соціолог знає ціну численним соцопитуванням, а якщо ви філолог, то з ймовірністю 80% ви добре пишете, вмієте систематизувати інформацію і виділити головне тощо.

Неважливо, чи маєте ви зв’язки в журналістиці, 20 вам чи 40, головне – хто ви, ваші здібності, наскільки ви готові впрягтися і працювати.

– Ви сказали впрягтися і працювати. Що маєте на увазі?

– Про нормований робочий день можна забути і не згадувати, тому що він може початися і закінчитися коли завгодно. Ще треба бути емоційно витривалим. Якщо цього не вистачає, то є сенс записатися на тренінги зі стресостійкості. Річ у тому, що кожен журналіст стикається з важкими темами. Наприклад, нещодавно стоматологиня-садистка порвала рота трирічному хлопчику і била його. Журналістам, які займалися цією темою, треба було передивлятися і аналізувати відео. Такі теми дуже вибивають з норми.

У мене був період, коли я робила програми про бійців АТО. У підсумку за два роки інтенсивної роботи (близько 60 інтерв’ю по 2-5 годин) у мене розвинувся повноцінний травматичний синдром, з якого дуже важко вийти. Отож, кожен журналіст, попри свою завантаженість, має знаходити час для хобі, життя і спілкування поза професією. Я собі знайшла –  це малювання і стрільба.

– Чи дає ця робота ділитися власною думкою?

– Не для новинного журналіста. У власній колонці – так. Новинарям же емоційно треба бути над подією, інакше ви не зможете бути об’єктивними і видати збалансований сюжет, а це ваш прямий обов’язок.

– За скільки можна купити журналіста в Україні?

– Якщо журналіста можна купити – це не журналіст, це пропагандист.  Ви просто поховаєте себе як спеціаліста, і потім знайти роботу на традиційних ЗМІ вам буде дуже важко.

Через журналістів, що обслуговують чиїсь інтереси, страждає весь цех. Адже стереотип «всі журналісти продажні» вам ще не раз озвучать, і до цього треба бути морально готовим.

– Наскільки в нашій країні безпечно бути журналістом, який займається економічними або політичними  розслідуваннями?

– Це складна робота, яка потребує мізків, зв’язків, досвіду. Вона може бути небезпечною, так. Тут все залежить від того, наскільки далеко ви зайдете.

– Чи так вже необхідна англійська журналістам?

– Вона допомагає. Особливо якщо ви прагнете бути в курсі останніх тенденцій або треба перевірити іншомовне джерело. Скажімо, хтось з наших високопосадовців дає інтерв’ю закордонному виданню, і лояльні до нього блогери та медіа починають переможно говорити: “Ось бачите, як нашого там хвалили”. А англомовний журналіст полізе в цей випуск і побачить, що нікого там не хвалили, навпаки, влаштували таке, що посадовець ледве ноги виніс. Плюс ваша англійська дозволить без перекладачів розмовляти із закордонними гостями.

– Як швидкі новини в соцмережах впливають на професію журналіста? 

– На такі швидкі пости купується багато читачів, але люди, які цінують перевірену інформацію, з аналітикою, з причинами, з поясненнями, – будуть шукати повну інформаційну картину, яку може дати журналіст.

– У чому різниця між блогерами та журналістами? 

– Блогер не відповідає за правдивість інформації, яку видає, за її об’єктивність і неупередженість.

Часом у нього немає можливості роздобути ту інформацію, яку зможе роздобути журналіст, який має право її отримати. У журналіста більше можливостей, але й набагато більше відповідальності – як персональної, так і медіа, яке він представляє.

– З чого почати журналісту-новачку? 

– Я б порадила  починати з новин. Це універсальна школа. Якщо ви витримаєте ритм у новинах, ви потім витримаєте будь-який, у будь-якій редакції. Ви обростете зв’язками і будете знати, до кого і  куди звернутися за якісним коментарем. Робота в новинах навчить збирати і перевіряти інформацію, систематизувати, виділяти головне. Тут ви можете зрозуміти, з якою темою вам цікаво працювати, і вже далі за бажанням зайнятися своїм проєктом. Але можна залишитись в новинах – в адекватних редакціях дуже цінують досвідчених журналістів, які бачили не одного президента і бували в різних трешових ситуаціях, і допомагають рости молодшим новинарям.

– Якщо говорити про професію ведучої новин, чи можете описати роботу спеціаліста?

– Ведучий – це досвідчений журналіст, який має практику роботи в новинах. Це такий посередник між своєю новинною редакцією, усім світом і глядачем. Ведучий має бути багатозадачним і вміти жити в цейтноті – це око урагану, коли навколо все вирує, а ти незворушний. Він працює з текстами і виправляє неточності або некоректні терміни, вчасно реагує на позаштатні ситуації. Важливо також мати образ, що викликає довіру, і вміти тримати зоровий контакт з глядачем, навіть через камеру.

– Який проєкт ви обрали після того, як напрацювали досвід у новинах?

– Зайнялася проєктом про бійців АТО, з якими записувала інтерв’ю. Ми спочатку їздили в лікарню Мечникова, де їх оперували. Потім знімали в студії. Це було від 2 до 5 годин відвертої розмови про досвід, емоції і переживання людей, що побували у найгарячіших точках спротиву. Потім відео дивилися небайдужі люди, самі бійці та їхні побратими. Вони передавали це відео на фронт і його дивилися в траншеях. Їм було важливо почути, що про них пам’ятають, що їх досвід цікавий, а це одна з умов успішної психологічної терапії і вбудовування в суспільство.

– Ви відчуваєте вплив на настрій людей, тих хто читають, дивляться, слухають вас? І як вам така відповідальність?

– Такий фідбек важливий для журналіста. Дуже тішить, коли дізнаєшся, що герою твого проблемного сюжету допомогли. Або коли твоя програма про неймовірно світлу або сильну людину когось надихнула зважитись на новий етап в житті.

Такі випадки допомагають відчути цінність свого вкладу, адже ви зрозумієте, що ваша робота, нерви, час, здоров’я не пропали в нікуди, принесли користь.

Звісно, фідбек буває і негативним – у соцмережах на сторінках ЗМІ чимало такого. Але тут вже треба просто вміти фільтрувати, як правило, 90% таких реакцій не стосуються справи.

– Ви – мама, і у вас троє дітей. Як балансуєте?

– Коли я прийшла в журналістику, у мене була одна дитина, син 5 років, і без мами я б не впоралась. Під час роботи на телебаченні народилося ще двоє. Поки вони були маленькі, працювала вдома рерайтером, встигала. Коли вийшла з декрету, то домовилась з керівництвом про таку роботу і графік, щоб могла забирати дітей з садочка. Допомагав чоловік, тут важливо працювати в команді. Загалом, якщо є маленькі діти, вам обов’язково знадобиться допомога.

– Що ви можете порадити нашими читачам, які роздумують над професією журналіста?

– Мені здається, у будь-якому віці можна стати журналістом, якщо ви небайдужі, знаєте, що таке саморозвиток, вмієте наполегливо працювати з інформацією і тактовно з людьми, медіаграмотні і неконфліктні. Якщо любите докопатися до суті і прагнете бути корисними. Просто йдіть, почніть і ви побачите, яка тема вам ближча, і так чи інакше ви себе знайдете.

Фото надані спікером.

Отригінал інтерв’ю опубліковано на ресурсі ThePoint.rabota.ua